| ra | Дата: Понедельник, 14.01.2013, 20:52 | Сообщение # 2 |
 Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 9
Статус: Offline
| День Государственного флага Украины 23 августа
23 августа 2004 года Президент Украины Л.Кучма подписал Указ № 987/2004 об установлении Дня Государственного флага Украины (День Державного Прапора України), который празднуется ежегодно 23 августа. До этого День государственного флага праздновался только в Киеве на муниципальном уровне. 24 августа 1991 года состоялось провозглашение Акта о независимости Украины, и над зданием Верховной Рады поднялся сине-желтый флаг. Государственный флаг Украины — флаг из двух равновеликих горизонтальных полос синего и желтого цвета с соотношением ширины флага к его длине 2:3. Украинская национальная традиция символического отображения мира формировалась на протяжении нескольких веков. Использование желтого и голубого цветов (с разными оттенками) на флагах Украины-Руси прослеживается от принятия христианства. Впоследствии эти два цвета приобретают значение государственных. В середине 17 века, после присоединения Гетманщины к Российскому государству, приобретают распространение голубые (синие) полотнища с золотыми или желтыми изображениями крестов и других знаков. Со времен казачества желто-голубое сочетание цветов постепенно начинает доминировать на украинских хоругвях, флагах и клейнодах. После того, как прервалась традиция казацкой символики, длительное время в Украине, которая находилась в составе Российской империи, вопрос о национальных символах не поднимался. Первую попытку создать желто-голубой флаг из двух горизонтальных полос, приблизительно такой формы как теперь, осуществила Главная Русская Рада (орган, который представлял национальное движение украинского населения Галичины), которая начала борьбу за возрождение украинской нации. В июне 1848 года на городской ратуше Львова впервые был поднят желто-голубой флаг. Толчком к распространению желто-голубой символики стала Февральская революция 1917 года в России. 22 марта 1918 года Центральный Совет принял Закон о Государственном флаге республики, утвердив желто-голубой флаг символом Украинской Народной Республики. 13 ноября 1918 года сине-желтый флаг стал и государственным символом Западно-Украинской Народной Республики. Он был утвержден на Подкарпатской Руси, а в 1939 году — в Карпатской Украине. В период 1917 — начала 1919 годов сине-желтым флагом пользовались в Украине и большевики. 18 сентября 1991 года Постановлением президиума Верховной Рады Украины сине-желтый флаг утвержден официальным символом республики. Сине-желтое сочетание цветов окончательно оформилось как единонациональное в начале 21 века. Символами Украины в новейшей их трактовке является безоблачное небо, как символ мира — синий цвет, и спелые пшеничные нивы, как символ достатка — желтый цвет. Интересную версию относительно происхождения синих и желтых цветов выдвинул историк и языковед из Львова Б.Якимович. По его мнению, слово «хохол» монгольского происхождения и состоит из двух частей: «хох» — синий, голубой, небесный, «улу» (юлу) — желтый.
День независимости Украины 24 августа
Историю Украины принято отсчитывать с момента создания Киевского государства в 9 веке. После упадка этого государственного образования и сопутствовавшего ему распада на мелкие княжества в 17 веке образовывается Казацко-Гетманское государство, просуществовавшее до конца 18 века, после чего, вплоть до 20 века, независимого украинского государства не существовало. После Октябрьской революции 1917 года на Украине обозначился подъем национального движения, оформившийся в «Третий Универсал» Центральной Рады 20 ноября 1917 года и объявивший Украинскую Народную Республику — УНР. В Универсале было объявлено о свободе слова, печати, вероисповедания, собраний, забастовок, отмене смертной казни. После отказа украинского правительства принять ультиматум большевистского Совета Народных Комиссаров, в котором требовалось позволить им ввести свои войска на Украину, а также не пропускать на Дон белых офицеров и казаков, началась украинско-большевистская война. Военные успехи большевиков вынудили руководство УНР призвать на помощь Германию. С середины февраля 1918 года началось наступление немецких и украинских войск на территорию, захваченную большевиками. К апрелю того же года вся Украина была освобождена от большевистской оккупации, однако, по факту оказалась в германской — Германия привела к власти вооруженным путем своего ставленника. Последовавшая за этим гражданская война и череда интервенций завершились в марте 1919 года в Киеве, на Всеукраинском Съезде Советов принятием конституции «независимой Украинской Советской Социалистической Республики (УССР)». 28 декабря 1920 года между УССР и РСФСР был подписан «Рабоче-крестьянский союзный договор про военное и хозяйственное сотрудничество», который закрепил зависимость УССР от РСФСР. Следующий шанс на независимое украинское государство представился лишь в конце 20 века, после распада СССР. 24 августа 1991 года Верховная Рада Украинской ССР провозгласила Украину независимым, демократическим государством и вынесла «Акт провозглашения независимости Украины» на подтверждение всеукраинским референдумом 1 декабря 1991 года.
|
| |
| |
| ra | Дата: Вторник, 27.08.2013, 21:34 | Сообщение # 8 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 9
Статус: Offline
| Хрещення Русі
ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ХРЕЩЕННЯ РУСІ.
Пам'ятник "Хрещення Русі" в 988г
.
З самого початку хотілося б домовитися про те, що ми будемо розуміти підсловосполученням "Хрещення Русі". Цей вислів як би припускає наявністьв минулому одноразового події: швидкого і повсюдного прилучення дохристиянства всього народу, цілої країни - Давньої Русі. Тим часом такогоподії вітчизняна історія не знає. Був тривалий, що розтягнувсяна кілька століть процес введення християнства якдержавної релігії централізованої Київської держави. Офіційнепочаток цього процесу, поступово готувати всім попереднімрозвитком давньоруського суспільства, поклав князь Володимир, що хрестив в 988році тільки мешканців своєї столиці, а в наступні роки - і населення низкиінших міст Київської Русі.
Не можна називати прилучення до християнства одних лише киян
«Хрещенням Русі», цим ми допускаємо грубе порушення елементарноїлогіки, відоме під назвою підміни понять. Один з початкових моментівтривалого процесу християнізації Київської Русі недозволеноототожнювати з усім процесом, у багатьох складається враження, щоце одномоментне і цілком закінчену подія, а 988 рік вважаютьчасом затвердження християнства в давньоруському суспільстві. Хрещеннякиян князем Володимиром (це вже "другого хрещення Русі") - лише початокакції князів Володимира та Ярослава з насадження християнства в межахцентралізованої Київської Русі: хрещення новгородців, а також жителівінших давньоруських міст, розташованих головним чином на водному шляхувід Києва до Новгороду. Подія 988 року наша православна церква вважаєофіційним прийняттям християнства на Русі і нещодавно відзначила тисячолітнійювілей з цього приводу. Однак потрібно розділяти два поняття: "Хрещеннякиян "і" Хрещення Русі "- перша подія пройшла в один день, а другого --ціла епоха, що розтягнувся на століття. Далі мова піде про именоцілої історичної вісі в житті наших предків і про роль християнізації Русі.
Русь на порозі "Хрещення"
Вірування східних слов'ян IX-X століть являла собою складнепереплетіння релігійних уявлень релігійних уявлень, людинапоклонявся силам природи: води, вогню і землею. Поклоняючись, воді він вірив уїї цілющу силу, пов'язував родючість землі з дощем, послань небом.
Уявлення про земний вогонь здавна пов'язували з вогнем небесним --сонцем, що дає тепло і світло. Вірили в очищувальну силу вогню - звідси ізвичай стрибати через вогонь в ніч Івана-Купала. З перетворенням землеробства восновний вид господарства і зі зміною у зв'язку з цим соціальних відносин,людина частіше став уособлювати ті явища природи, з якими був пов'язанийпобут землероба. Земледельческий культ яскраво відбився в святах на честьсонячного бога.
Існує два розхожих думки про стан духовної культурислов'янських народів нашої країни. У першому хрещення киян розглядаєтьсясучасними церковними авторами як початок культурного прогресудавньоруського суспільства, - прогресу, зводиться до простого засвоєннявізантійських еталонів культури нашими предками, нібито не мали за душеюнічого, крім природного геніальності, що розуміється як здатність до швидкогоі глибокому засвоєнню готових культурних форм. З іншого боку більшглибокий аналіз культурної спадщини нашої країни показує, що дочасу прийняття християнства російське мистецтво знаходилося на доситьвисокого ступеня розвитку. Більше тисячі років російської народної творчості,російської писемності, літератури, живопису, архітектурі, скульптурі,музиці. Тим часом засвоєння і творче переосмислення елементіввізантійської культури, що потрапили на Русь під час християнізаціїдавньоруського суспільства (християнство в даному випадку виступала в роліпростого передавача цих елементів), стали можливими тільки тому, що вдохристиянської Русі не було якогось культурного вакууму, а існувавдостатньо високий рівень розвитку духовної культури.
Богослови сучасного російського православ'я прагнуть зв'язати воєдинодва процеси: християнізацію Давньої Русі і виникнення давньоруськоїдержавності, причому зв'язати так, щоб перший процес сприймавсяяк першооснова друге. Історики ж вважають, що Давньоруськадержава виникла більше, ніж за століття до хрещення киян і сталоісторичною реальністю задовго до релігійної акції київського князя
Володимира Святославовича. Освіта держави - не початок, апевний підсумок суспільного розвитку, перехід у нову якість,якому передував тривалий підготовчий період, тривалийпроцес поступового нагромадження кількісних змін у суспільномужиття Стародавньої Русі. Отже, становлення російської державностівідбувалося в ще більш давні часи. До того ж логічно припустити,що носильні насадження християнства можливо лише за тієї умовиєдиного, сильної держави. Відомий факт, що масова християнізаціязустріла запеклий опір з боку язичників.
Хрещення князя Володимира.
При князі київському Володимира (978-1015) відбувається подія видатногозначення, що визначило подальший шлях розвитку Русі - прийняттяхристиянства.
У перші роки свого правління князь Володимир, який одержав язичницькевиховання в Новгороді, куди його у восьмирічному віці направив княжити
Святослав (в 970 році), показав себе старанним язичником. "І став Володимиркняжити в Києві один, - говорить літопис, - і поставив кумири на пагорбі затеремному двором: дерев'яного Перуна із срібною головою і золотими вусами,потім Хорса, Дажбога, Стірбога, Симаргла і Мокоша. І приносили їм жертви,називаючи їх богами ... І стала нечиста та кров'ю земля Руська і пагорб той "(під
980 рік).
В "Слові про Закон і Благодать" святитель Іларіон, Митрополит Київський,пише про князя Володимира: "Прийшов на нього відвідування Вишнього, глянуло нанього всемилостиве око благого Бога, і засяяв у серці його розум. Вінзбагнув суєту жертву омани І звертався до Єдиного Бога, що вчиниввсе видиме й невидиме. А особливо завжди він чув про православну,христолюбиві і сильні вірою землі грецької ... Почувши все це, запалаввін духом і зажадав серцем він бути християнином і навернути всю Землю вхристиянство. "
Зрозуміти перевагу християнства над язичництвом і стати християниномкнязю Володимиру було тим легше, що він, за словом Митрополита Іларіона,володів "добрим глуздом і гострим розумом" і мав можливість ознайомитися зхристиянством у себе в Києві, де давно вже існували християнські храмиі відбувалися богослужіння слов'янською мовою.
Щодо питання про час і місце хрещення князя Володимира єкілька версій. Згідно загальноприйнятій думці, князь Володимир прийнявхрещення в 998 році в Корсуні (грецький Херсонес у Криму); по другомуверсії князь Володимир хрестився в 987 році в Києві, а по третій - у 987році в Васильєва (недалеко від Києва, тепер м. Васильків). Найбільшдостовірної мабуть варто визнати друге, так як чернець Яків, і преподобний
Нестор згідно вказують на 987 рік; чернець Яків говорить, що князь
Володимир після хрещення жив 28 років (1015-28 = 987), а також що на третій рікпо Хрещенні (тобто в 989 році) здійснив похід на Корсунь і взяв його;літописець преподобний Нестор говорить, що князь Володимир хрестився в літо
6495-е від створення світу, що відповідає 987 року від Різдва Христового
(6695-5508 = 987).
Прийнявши хрістіаннскую православну віру, князь Володимир (у хрещенні
Василь) зважився "звернути всю Землю в християнство". Великого князя
Володимира спонукало до цього не тільки релігійне натхнення. Вінкерувався, звичайно, і державними міркуваннями, бо дляросійського народу християнізація означала прилучення до високої культурихристиянських народів і більш успішний розвиток своєї культурної тадержавного життя.
Київська Русь мала давні зв'язки з християнською Візантією, звідки вжепроникало на Русь східне Православ'я. Мабуть з метою більш успішногоздійснення своїх задумів і сподіваючись отримати з Візантії необхіднудопомогу, особливо в справі організації церковного управління та розвиткудуховної культури, князь Володимир набирає спорідненість з візантійськимиімператорами (співправителями) Василем II (976-1025) і Костянтином (976 -
1028) в Херсонесі (Корсуні) на їх сестрі Анні. Повернувшись до Києва здружиною-грекинею, грецьким духовенством, привізши в свій стольний градрізну церковне начиння і святині - хрести, ікони, мощі, князь Володимирприступив до офіційного запровадження християнства на Русі.
Хрещення киян князем Володимиром.
Перш за все князь Володимир хрестив 12 своїх синів і багатьох бояр. Віннаказав знищити всі ідоли, головного ідола - Перуна скинути в Дніпро,а духовенству проповідувати в місті нову віру. У призначений деньвідбулося масове Хрещення киян у місця впадання в Дніпро річки Почайни.
"На наступний же день, - каже літописець, - вийшов Володимир з попамиЦарицин і корсуінскімі на Дніпро, і зійшлося там людей без числа. Вошді вводу і стояли там одні до шиї, інші по груди, молоді ж біля берега погруди, деякі тримали немовлят, а вже дорослі бродили, попи жздійснювали молитви, стоячи на місці. І було видно радість на небі й на земліз приводу стількох спасаємось душ ... Люди ж, охристившись розходилися подомівках. Володимир же був радий, що пізнав Бога і люди його, подивився на небо ісказав: "Христос Бог, що створив небо й землю! Поглянь на нових людей цихі дай їм, Господи, пізнати Тебе, істинного Бога, як пізнали Тебехристиянські країни. Утверди в них праву і неухильну віру і мені допоможи,
Господи, проти диявола, та переможу підступи його, сподіваючись на Тебе і на Твоюсилу. "
Це найважливіша подія здійснилося, згідно літописній хронології,приймається деякими дослідниками, в 988 році, на думку інших - в
989-990 роках.
Хрещення Русі
Введення християнства в Київській Русі як державнурелігії було цілком закономірним явищем і не могло викликати серйознихускладнень, хоча в деяких місцях (Новгороді, Муромі, Ростові) необійшлося без відкритої боротьби, розпочатої ватажками язичництва - волхвами.
Слідом за Києвом християнство поступово приходить в інші міста
Київської Русі: Чернігів, Новгород, Ростов, Володимир-Волинський, Полоцьк,
Туров, Тмутаракань, де створюються єпархії. При князя Володимира переважнабільшість російського населення прийняло християнську віру і Київська Русьстала християнською країною.
Хрещення Русі створило необхідні умови для утворення Російської
Православної Церкви. З Візантії прибули єпископи на чолі з Митрополитом,а з Болгарії - священики, які привезли з собою богослужбові книги наслов'янською мовою; будувалися храми, відкривалися училища для підготовкидуховенства з російської середовища. Літопис повідомляє (під 988 рік), що князь
Володимир "наказав рубати церкви і ставити їх по тих місцях, де ранішестояли кумири. І поставив церкву в ім'я святого Василя на пагорбі, дестояв ідол Перуна та інші і де творили їм треби князь і люди. І по іншихмістах почали ставити церкви і визначити в них попів і приводити людей на
Хрещення по всіх містах і селах ".
За допомогою грецьких майстрів у Києві був збудований величнийкам'яний храм на честь Різдва Пресвятої Богородиці (Десятинний) іперенесені до нього святі мощі рівноапостольної княгині Ольги. Храм цейсимволізував собою справжній тріумф християнства в Київській Русі іречовинно уособлював собою "духовну Руську Церкву".
Рівноапостольний князь Володимир піклувався і про освіту свогонароду. За свідченням літопису (під 988 гооод) він звелів "зібрати укращих людей дітей і віддавати їх у навчання книжне ".
Продовжувачем апостольської місії святого князя Володимира був його синвеликий князь Київський Ярослав Мудрий (1019-1054), у правління якогохристиянська віра на Русі, за свідченням літопису (під 1037 рік),продовжувала "плодитися і розширюватися, і чорноризці стали множитися, імонастирі з'являтися ... і намножувалися пресвітери і люди християнські. Ірадів Ярослав, бачачи багато церков і людей християнських ... "За Ярослава
Мудрому побудовані такі видатні пам'ятники російського церковного зодчества,як київська Софія (закладена в 1037 році) і новгородська Софія (1045-1055роки), заснований знаменитий Києво-Печерський монастир (1051 рік), багато в чомувизначив подальший розвиток релігійного і культурного життя Київської
Русі.
Для підготовки духовенства Ярослав Мудрий в 1030 році відкрив у
Новгороді школу, в якій навчалося 300 дітей. Є підставиприпускати, що такі школи існували і при інших архієрейськихкафедрах, і насамперед у самому Києві. Предметом особливого піклування
Ярослава Мудрого були переклади нової літератури і множення книг шляхомстворення списків з наявних рукописів. Сам Ярослав Мудрий, як стверджуєлітопис (під 1037 рік), "книги любив, читаючи їх часто і вночі і вдень. Ізібрав переписувачів багатьох, і перекладали вони з грецької на слов'янську мову. Інаписали вони книг безліч, ними ж повчають віруючі люди насолоджуютьсявченням божественним ... Ярослав же, як ми вже сказали, любив книги і,багато їх написав, поклав у церкві святої Софії, яку створив сам ", тоє заснував першу на руси бібліотеку.
Завдяки книгам вже друге покоління російських християн маломожливість більш глибоко вивчати істини християнської віри. Про високуступеня розвитку освіти в Київській Русі при Яроставе Мудромусвідчить "Слово про Закон і Благодать" Митрополита Іларіона,присвячене релігійно-філософського осмислення події Хрещення Русі інаписане, за словами самого автора, "для наситившись з надлишком книжковоїмудрістю ".
Говорячи про значення християнсько-освітньої діяльності святого
Володимира та Ярослава Мудрого, згадаємо ту образну характеристику, якудає нам літописець (під 1037 рік): "Як якби один землю зоре, іншийж засіє, а інші й жнуть і їдять їжу неоскудевающую, - так і цей. Батькоадже його Володимир землю зорав і розм'якшила, тобто хрещенням просвітив.
Цей же засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо,вчення одержуючи книжне ".
Зі сторінок літопису звучить похвала кніхному освіті." Велика аджебуває користь від учення книжного; книгами наставляеми і поучаеми на шляхпокаяння, бо від слів книжних знаходимо мудрість і стриманість. Адже це --річки, напоїть всесвіт, це - джерела мудрості; в книгах адженезмірна глибина; ними ми в печалі тішимося, вони - узда стриманості ...
Якщо старанно поіщешь в книгах мудрості, то знайдеш велику користь душісвоєї. Бо хто часто читає книги, той розмовляє з Богом або зі святимимужами. Той, хто читає пророчі бесіди, і євангельські та апостольськіповчання і житія святих отців, одержує душі велику користь ".
Наприкінці XI - початку XII століття християнство остаточно утвердилося в
Ростово-Суздальській землі завдяки місіонерським працям єпископів
Ростовський святого Леонтія і святого Ісані, в Муромо-Рязанської, хрестителемякої був князь Костянтин (Ярослав) Святославович (1096-1129), середслов'янських племен в'ятичів і радимичів, що увійшли до складу давньоруськоїдержави наприкінці XI століття і звернених до Бога преподобний Кукша, ченцем
Києво-Печерського монастиря.
Освіта Помісної Російської Православної Церкви
Хрещення Русі стало переломним моментом у житті народу. З'явиласянова багатоплідна гілку Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви -
Помісна Російська Православна Церква. Під впливом Православноїцеркви в житті руського народу зживалися грубі поганські звичаї: кровнапомста, полігамія, "умикання" (викрадення) дівчат, зросли грахданскаяправоздатність і материнський авторитет російської жінки; зміцнилася сім'я;став відновлюватися порушений княжими міжусобицями світ.
"Князь, - говорив Митрополит Никифор II великого князя Рюрика
Ростиславовича, - ми поставлені від Бога в землі Руській, щоб утримувативас від кровопролиття ". Історики відзначають, що" Християнська церква піднялазначення князівської влади в Києві на велику висоту і зміцнила зв'язок міжчастинами держави ".
Виховуючи віруючого для майбутнього граду, Церква постійно оновлюєі перебудовує і град, тут перебуває. Ця розбудова громадянськогогуртожитку під дією Церкви - таємничий і повчальний процес вжиття християнських громад ".
Роль прийняття хрис?? іанства
Прийняття християнства сприяло широкому поширенню на Русіграмотності, насолоди освіти, появі багатою, перекладеної згрецької мови літератури, виникнення власної російської літератури,розвитку церковного зодчества та іконопису.
, що з'явилися з часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого школи ібібліотеки стали найважливішим засобом поширення освіти на Русі.
Крім Софійській бібліотеки Ярослава Мудрого, в Києві та інших містахвиникають нові бібліотеки, в тому числі монастирські і приватні.
Поза сумнівом, мав багату бібліотеку Києво-Печерський монастир, яквідомо виростив цілу плеяду церковних письменників; прийнятий уцьому монастирі Студійський статут ставив в обов'язок кожному ченцеві читаннякниг з монастирської бібліотеки. Житіє преподобного Феодосія Печерського,написане Преподобного Нестора Літописця, свідчить, що в келіїпреподобного Феодосія йшла напружена робота по складанню і виготовленнюкниг. Монах Іларіон вдень і вночі писав книги, великий Никон оправляв їх,і сам Феодосій пряв нитки, необхідні для плетіння. Багато книг мавпостріженнік цього монастиря князь-чернець Микола Святоша - він передав їхмонастиря.
Великі бібліотеки мали князь Чернігівський Святослав Ярославич,який "різними дорогоцінними священними книгами наповнив свої кліті",Ростовський князь Костянтин Всеволодович постачав "книгами церкви Божі";
"багатий був ... книгами" єпископ Ростовський Кирило I (XIII століття). Рукописнікниги були дуже дороги, купувати їх у великій кількості могли тількизаможні люди (князі, єпископи) і монастирі.
Зміст російських книг було переважно духовним. Це пояснюєтьсявпливом перекладної літератури і живим інтересом ново освіченогоросійського суспільства до питань християнської віри і моральності і тим, щоросійськими письменниками в той час були в основному особи духовні.
Митрополит Іларіон, будучи в сані пресвітера, написав "Слово про Законі Благодать ", яка отримала високу оцінку його сучасників і нащадків.
"Не можна не здивуватися зрілості розуму, глибині почуттів, достатку богословськихвідомостей і тому ораторському натхнення та мистецтва, якими відображено цезразкове слово ", - пише історик Митрополит Московський Макарій." Слово о
Закон і Благодать "в Сербії в XIII столітті було використано ієромонахом
Дометіаном при складанні житій сербських святих Симеона і Сави.
Преподобний Нестор, монах Києво-Печерського монастиря, написав житіясвятих князів Бориса і Гліба (вбито Святополком у 1015 році) і преподобного
Феодосія Печерського, поклавши початок російської житійної літературі.
Преподобний Нестор склав новий літописний звід - "Повість минулихроків ", яка, за визначенням академіка Д. С. Лихачова, є" цільноїлітературно викладеною історією Русі "." Повість временних літ "переведенана мови: німецька (в 1812 році), чеська (1864 рік), датська (1869 рік),латинська (1884 рік), угорський (1916 рік).
Ці пам'ятники російської канонічної думки вражають м'якістю ітерпимістю, поблажливим до людської природи. Так, поряд з сувороювимогливістю до чернецтву, в Російській Церкві вже на початковому етапіїї розвитку з'явилося милосердя до її пасом.
Оскільки християнізація давньоруського суспільства була ідеологічноюакцією, здійсненої великокнязівської владою з метою висвітлення феодальнихвідносин, то прилучення Київської Русі до християнства стимулювалосоціально-культурний розвиток наших предків не прямо, а опосередковано. Розвитокпроцесом християнізації одних видів соціально-культурної діяльностісупроводжувалося одночасним протидією по відношенню до інших.
Наприклад, заохочуючи живопис (фрески та ікони потрібні були для культових цілей),ново утвердилась церква засуджувала ліпка (скульптурі в православному храмімісця немає). Культивуючи спів а капела, яким супроводжуєтьсяправославне богослужіння, вона засуджувала інструментальну музику, якої незнаходилося богослужбового застосування. Переслідувався народний театр
(скоморошество), піддавалося осуду усна народна творчість,винищувалися як «язичницьке спадщина» пам'ятники дохристиянської слов'янськоїкультури.
З приводу прийняття християнства на Стародавньої Русі можна сказатиоднозначно тільки одне: вона стала новим витком у розвитку громадськихвідносинах східних слов'ян.
Література:
"Російська Православна Церква 988-1988" Видання Московської Патріархії
1988
"Хрещення Русі": Факти проти легенд і міфів. Лениздат 1986р.
CD-ROM диск журналу Chip.
Одна гривня з портретом князя Володимира.
|
| |
| |
| ra | Дата: Вторник, 27.08.2013, 21:37 | Сообщение # 9 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 9
Статус: Offline
| Народні символи України
Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку раїну іде мова. Так, коли ми говоримо – клен, то знаємо, що це символ Канади. Символіка Росії є береза, ромашка, ведмідь, горобина.
Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.
Народні символи України є рослинні і тваринні.
До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.
Здавна у нашому народі найбільш шанованим деревом є верба. „Без верби і калини – нема України”, – говориться в народній приказці. Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Говорять: „Де вода, там і верба”. Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.
Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.
Про тиху, скромну вербу народ склав багато пісень. У багатьох творах згадує вербу І Т. Шевченко. Перебуваючи на засланні у пустелі біля Каспійського моря, Шевченко посадив вербову гілку. Він поливав, доглядав її і виросла бона йому на Втіху. Росте верба Шевченкова і досі. У нашій вербі живе і добра душа Левиної Мавки. Похилені вербові гілки викликають зажуру і смуток.
Тиждень перед Великоднем називається вербним. Тоді освячують вербу. У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба е особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона Швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Не можна допустити, Щоб зникли вербові насадження на нашій Україні. Незабутні слова В. Симоненка з вірша "Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу..."
А якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі;
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Поет не випадково сказав: "Прийдуть з України верби і тополі". Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя".
По діброві вітер віє,
Гуляє по полю.
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Існує така легенда. В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину".
Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла доля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають: „То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.
Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.
З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.
Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.
Оспівана калина у поезіях Т. Г. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. До речі, Л. Українка написала вірш "Калина" після похорону свого коханого С. Мержинського. У цьому вірші вона вилила свій біль. Кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув.
Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін, М. Лисенко. Обхват його стовбура -8м.
Підчас грози електричні розряди найбільше "притягує" дуб. Зі 100 ударів блискавки у дерева - 54 припадає на дуб.
Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, щоб син був сильним, міцним. Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання.
Є у нас і рослини-символи. Одним з найулюбленіших є барвінок. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання.
Тваринних символів у нас також є багато. У княжі часи улюбленою твариною був тур. У козацькі часи - кінь. У багатьох думах, піснях оспівували козака і тут же згадували його коня.
Але найулюбленішими тваринними символами є птахи. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А поскільки це душі померлих - то де їм місце? В раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно з цих двох слів утворилося "Вирій". А ключі від Вирію Бог доручив зозулі, - говориться в легенді. Відкриває зозуля ключами вирій, випускає птахів по черзі на землю. А іще Бог доручив зозулі кувати довгі роки життя людям. І у вирій вона повинна відлетіти раніше, щоб відкрити його для інших птахів. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкидає яйця в чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. У народних піснях її порівнювали з матір'ю, яка побивається за своїми дітьми, називали лагідно "зозуленькою-матінкою".
Улюбленим птахом є лелека. Його назвали на честь божества добра і кохання - Леля. Ну, а як відомо - від кохання народжуються діти. От і приносить їх у наші домівки лелека. Говорили колись, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір'ї добрих людей.
Символом туги за рідним краєм є журавель. Це щемливе відчуття, яке чути у курликанні журавлів, відчуває людина, коли вона далеко від Батьківщини.
"Журавлі кру, кру,
В чужині умру,
Доки море перелечу,
Крилонька зітру," – скільки туги викликають ці прості слова у серці кожного.
Символом матері є ластівка. Народознавець Г. Маковей пише, що на Петра і Павла вшановували найстарішого члена роду. Родина дарувала йому дубовий вінок як символ довголіття. А на другу Пречисту вітали матір. До християнства 22 вересня святкували свято Рожаниці - покровительки матері - породілі. В цей день діти ліпили з глини ластівку і дарували матері. Мати зберігала її протягом року до наступного свята. Якщо мама помирала, то діти клали ластівочку їй у домовину, а на воротях ставили перевернуті граблі зверху прикріпляли ластівку. Так вони стояли 40 днів і всі, хто йшов мимо двору знали, що померла та, на якій трималася вся родина. З ластівкою
пов'язано багато прикмет, повір’їв.
Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.
Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов'ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя.
Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди і той час були в полі і село було німе.
– Що то за люди тут живуть? - подумав соловей. - Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні.
Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов'ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. Аде все те було вже знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув - і велів тому солов'ю співати день і ніч ...
Зачудовані солов'ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Сама у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі у світі пісні.
Не перелічити тих легенд, казок, пісень, віршів про дорогі і рідні нашому серцю символи. Вони відтворені у вишивках на сорочках, рушниках.
|
| |
| |
